Кирило-Мефодіївське товариство

Окрім соціально-політичних процесів, що бурлили на території України впродовж багатьох років у першій половині 19 сторіччя, деякі зміни спіткали й культурне життя.
З кінця 18 сторіччя на Україні зароджується потужній та достатньо впливовий український національний рух, який суттєво вплинув на культурне  і  політичне життя українського народу.
Посилення культурних традицій дворянської буржуазії відіграло певну роль у становленні національної свідомості, а зокрема — в національно-визвольному русі України, принаймні на період його зародження. Але окрім впливу з боку українського дворянства існувала також й інша особливість, що спричинила українське національне відродження, а саме — відсутність державної цілісності, спричинена політичним та культурним гнобленням з боку  Австро-Угорщини та Російської імперії.
Таким чином, на фоні гострої потреби у культурному та соціальному визволенні з-під гніту чужих держав, наприкінці 18 — початку 19 століття дає свій початок національне культурне відродження України.
Одним із найбільш впливових тодішніх рухів, які протягом певного часу вносили суттєву лепту в розвиток української освіченої самобутньої нації, було Кирило-Мефодіївське  товариство.
Серед ініціаторів зародження таємного культурно-політичного руху були такі великі майстри слова і думки, як Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Микола Костомаров, Василь Білозерський, Опанас Маркевич. Назва організації була безпосередньо пов’язана з іменами відомих слов’янських  філософів та просвітителів, двох братів Кирила та Мефодія, які прославилися за рахунок створення слов’янської азбуки та значних неоціненних вкладів у християнство.
Березневим ранком 1847 р. Олексій Петров, студент Київського університету, доніс про існування та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, після чого поліція царської Росії розпочала масові арешти членів товариства. Саме таким чином, існування  Кирило-Мефодіївського братства було виявлено і, на жаль, згадано як ворожим та революційним.
Із кожним днем кількість прибічників товариства зростала, а його популярність серед української інтелігенції набувала більших масштабів. Трохи пізніше до Кирило-Мефодіївського братва  прилучились і Т. Шевченко, О. Маркович, О. Навроцький, М. Савич, Г. Андрузький та багато інших.
Основні програмні положення братства було опубліковано у “Статуті Слов’янського братства святих Кирила і Мефодія” і “Книзі буття українського народу”. Але основним завданням товариства було створення майбутнього суспільства на християнських засадах, а також принципах культурної та національної рівності та державної суверенності, що звісно переслідувалось російською та австро-угорською владами.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало 14 місяців і було викрито дев’ятнадцятирічним студентом юридичного факультету Олексієм Петровим, тодішнім іудою, як виражалися деякі прихильники й учасники товариства.  Одного зимового дня громадський діяч і публіцист, а також член таємного товариства Микола Гулаг, будучи у знайомстві з молодим Петровим, вирішив посвятити молодого  напівсироту у члени братства. На зустрічі з братськими однодумцями Олексій почув  бесіди Навроцького та Костомарова про антигуманність устрою Росії. Окрім того, Микола Гулаг дещо схибив та повідав юнакові усю інформацію не лише про культурну, але й політичну таємничість їхньої організації, після чого показав  каблучку за надписом на внутрішній стороні “В ім’я святого Кирила і Мефодія”.
28 лютого 1847 року Олексій Петров зробив усний донос заступнику куратора Київського навчального округу, який був прибічником братства, і тому той попрохав юнака виказати донос  у письмовій формі, в надії на те, що хлопець побоїться і не зробить цього. Проте Олексій пішов і повернувся з написаною у детальному вигляді доповіддю, а пізніше доставив свій донос і до опікуна київського навчального округу. Таким чином, лист із важливою інформацією потрапив до рук київського губернатора Бібікова, що подалі й призвело до віще згаданих масових арештів представників української інтелігенції.
Слідство тривало з 8 березня до кінця травня 1847 року у Петербурзі, під час якого доповідь по справі було передано Миколі І. Постраждали усі члени братства: Гулага відправили до одиночної камери  Олексіївського равеліну; Костомаров сам пред’явив каблучку із без скандалів віддався у руки жандармам. Але найтяжче судилося пережити покарання Тарасові Шевченко, якого відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками в якості доказів для звинувачення.
Недовго проіснувало Кирило-Мефодіївське братство, але культурний  вклад у становлення та розвиток  самобутньої Української Держави — неоціненний, і ми маємо дякувати нашим попередникам і активним борцям за свободу слова, української думки та  становлення свободної національної інтелігенції.